Cabane à sucre

     Кожного року, наприкінці зими, коли десятилітні клени, вдячні своїм хазяїнам за турботу і любов, віддають найдорожче, що у них є, свою кров, що тече їхніми судинами, до численних навколишніх цукроварень сходяться тисячі місцевого люду, щоб традиційно поласувати наїдками, що приготовлені доброзичливими селянами та щойнозвареним життєдайним сиропом нового врожаю. Цукроварні місцевою мовою називаються "кабан а сюкр", що можна перекласти як "цукрова хатина". З кабанами немають нічого спільного. Швидше із козами, ягнятами та ламами. Ці тваринки є традиційними учасниками цього свята:

     Також присутніми є коні, які возять гостей по кленовому гаю, щоб вони могли ближче помилуватися величною природою:

    Самих коней сюди привезли на спецтранспорті. Коні ходити пішком просто так не люблять, тільки за кеш. Це їхня машина:

   
     Але нас возили на більш сучасному виді транспорту, який споживає не сіно, а бензин - бронетрактор. Така послуга називається "Balade motorisée" - "Моторизована прогулянка".

   
     Під червоною металевою обшивкою з написом La goudrelle (це назва цієї цукроварні) захований маленький трактор. Якогось розкладу в трактора немає. Потрібно чекати коли назбирається певна кількість людей. Але незабаром підійшли іспанофони і ми помчали. Краще міцно триматись за металеві сидіння (в -10 по Цельсію), тому що, як повідомляє табличка "Pas responsable des accidents" - "Відповідальність за нещасливі випадки не несемо".

     Дядько позаду розказує історично цінні факти про цукроварню, але через вітер, рипучі колонки, промерзлі вуха та дядьків жуаль, розібрати щось було годі.

     Оце так воно виглядає - кленова ферма:

     Багато дерев, на деревах відра, куди капає сік.

     Буває ще варіант із трубочками, інженерно більш досконалий. В такому разі сік не потрібно забирати персонально, він сам стікає в місце концентрації :

Взято із блогу Записки Марика и Добрика ©.

     А це працівники ферми везуть свіжу порцію кленового соку:

 
     Але прогулянка була вже під кінець свята, а почалося все із застілля. Власне сама хатинка, де частують гостей, виглядає ось так:

     А це сусідова артіль. Взагалі їх тут таких багато:

   
     Заходимо всередину. Прямо по центру старий камін (полум'я не чіпати - воно справжнє!):

     На стелі люстра-колесо:

 
     Інтер'єр сподобався, багато дерева, все виглядає дуже природньо. А візерунок на скатертинах нагадав про батьківщину:

     Зал виконаний в стилі звичайної столової періоду відродження. Постійно приходять нові люди, сідають, їдять і йдуть геть. Персоналу дуже багато (уніформа в тон із картатими скатертинами), вони міняють наїдки, приносять щось нове, наливають каву. При вході напис повідомляв, що всередині можна їсти скільки влізе, тільки виносити з собою забороняється.

   
     Їжа. Їжу я фотографувати не дуже люблю, її я люблю їсти. Тому це тільки один фрагмент із столу:

А були там суп гороховий, гуляш квасолевий (fèves au lard), картопля, яєшня з беконом, справжні шкварки (які називаються oreilles de crisse - Христові вуха), сосиски, салати, пончики, домашнє молоко, ще щось, ну і звичайно головне блюдо столу - кленовий сироп. Справжні цінитителі поливають ним навіть м'ясо.

     Поїли, тепер можна попробувати наступну розвагу - la tire sur la neige, або la tire d'érable. Це такі солодощі, виготовлені із розплавленого кленового сиропу. Його кип'ятять, а потім розливають невеликими смужками на сніг. Потрібно зачекати десь хвилину, щоб він трохи застиг, після чого намотати його на дерв'яну палочку.

Це напевно єдиний випадок, коли жовтий сніг все таки можна їсти:

     Оце ось в такому варять сироп:

     Ще тут можна було зробии пам'ятну фотографію:

     Для дітей надувні атракціони:

     А також пан ді-джей розважав народ на танцмайданчику:

   
     Для дорослих дядьків продавали алкогольні напої:

   
     Ось так і закінчилась наша перша поїздка на кабану сюкру.

 
     Називалась наша ферма La Goudrelle і знаходиться вона біля гори Mont Saint-Grégoire, на південному березі, десь в 40 хвилинах від міста Льонґий. Ми прийшли групою, то квитки коштували по 14 $ з кожного. В ціну входили їжа,  la tire d'érable і прогулянка на тракторі. Ну і танці, якщо рознесло від кленового сиропу.