Шукати в цьому блозі

пʼятниця, 11 травня 2012 р.

Переліт. Ч 2: Найдовший день

Оголошено посадку. Спускаємось сходами на вулицю. Сідаємо в автобус, що підвозить нас до літака. Потихеньку піднімаємось по трапу.



Оскільки біля переднього входу зібралось багато людей, ми переходимо до задніх дверей і незабаром вже входимо в салон. Останній погляд на київський аеропорт:




Вже зовсім розвиднілось, але два велетенських ліхтаря ще підсвічували нам дорогу. Ну, з Богом...

Літак невеликий - по три ряди крісел з кожного боку.


При реєстрації ми забули випросити собі хоча б одне місце біля ілюмінатора. Тому насолоджуватись виглядом з висоти 10 кілометрів не довелося. Тільки іноді вдавалося вихопити хмарний ландшафт, над яким ми пролітали. По сусідству сиділа літня жінка, напевно вже довго прожила в Італії. Вона вже і виглядає, як іноземка. З стюардесами розмовляє італійською, ми - франко-англійською (ще й дотепер в крамницях на моє невпевнене "Е к с к ю з е-м у а...", мене чемно запитують "Do you speak english?", думаючи, що я англофон, хоча англійську я знаю гірше за французьку).

Літак плавно злітає... Летимо. Ручний багаж таки помістився у відсік, чому ми були безмежно раді. Засунувши нагору всі наші сумки разом з курточками, ми зайняли багатенько місця.

Через деякий час принесли підвезли сніданок - яєшня з картоплею, чай/кава, сік, алкоголь. Але для алкоголя ще зарано буде. Принесли газети - взяв англомовний Kyiv-Post. Багато політики, тому довго я її не читав - Янукович, Ющенко, Тимошенко, парламентські вибори... Така тематика вже дістала. Погортав ще якийсь каталог з різним товаром, і задрімав.  Час від часу прокидаючись, так і долетіли до Франкфурта. В голові постійно крутились якісь думки, намагаючись побудувати план дій на найближчий час. Але особливо активно мозок відмовлявся працювати. Він вибрав режим сну. Потрібно відпочити.

В Франкфурт прилетіли трохи скоріше, ніж було заплановано. Пілот сказав, що потрібно буде поїздити колами, поки нас приготуються зустрічати. Їздили по злітній смузі довго, але нарешті зупинились. Можна виходити. На годиннику 8.30 за Києвом, 7.30 - за місцевим часом. Так пройшла перша доба без сну.

Не дивлячись на три години очікування на наступний рейс, час пройшов швидко. В аеропорту зразу при вході на наш термінал №1, стояла працівниця аеровокзалу, яка на щастя була громадянкою ексСРСР і змогла нам пояснити, куди потрібно йти на посадку на наш рейс. Ще одну колишню  представницю 1/6 суші ми зустріли на касах в Duty Free (куди зайшли вже після митного контролю). Потрібно пам"ятати, що через кордон можна провести алкоголю на одну особу не більше:
- 1.5 літра вина
АБО
- 1.14 літра інших спиртових напоїв
АБО
- 24 пляшки пива по 0.335 літра.
Хоч вибір в магазині великий, а ціни незвично низькі, потрібно тримати себе в руках.

Знову пройшли митний контроль. На цей раз все спокійно. Ввічливо, по-німецьки. Роззуватись не довелося. Хоч людей було в рази більше, ніж в Києві, жодного напруження не відчувалось. Після цього, знайшовши на моніторах номер воріт, з яких буде проводитись посадка на наш рейс, прямуємо туди.




Підходимо - бачимо красиву табличку:

Ще трохи погулявши по аеропорту і зробивши пару знімків, ми сідаємо і чекаємо посадки. З важкими сумками не дуже зручно ходити.






А це наш літак - вже чекає...


Десь за 40 хвилин до відльоту почалась реєстрація на рейс. За стійкою стоять дві індійки:


В залі було багато різношерстого люду, з усіх континентів, які тільки є на нашій землі.

Нарешті всіх "порахували". Заходимо в салон. Цей літак вже побільше буде: чотири ряди сидінь посередині і по два ряди по боках.  Airbus A330-300 - близько 335 посадкових місць.


Ми знову сидимо подалі від ілюмінаторів, в середньому ряді. Але тут є чим себе зайняти в польоті - в спинки крісел вмонтовані інтерактивні монітори, які дозволяють переглядати фільми, слухати музику, дивитись інформацію стосовно польоту. Потрібно тільки вибрати відповідну категорію в меню:



Час від часу дивлюсь на карту, над ким ми зараз пролітаємо. Коли бачу, що за бортом -41по Цельсію, стає якось не по собі.




Ще одна розвага в літаку - їда. Сім годин польоту як-не-як багато, тому навіть піднос з їжею вносить якесь розмаїїтя в одноманітний гул двигуна. Перший піднос нам подали зразу ж після підйому.


Була курка з гарніром, салат, булка, масло, печиво, пляшка з водою. Потім ще можна було взяти сік, кока-колу, чай чи каву. З алкоголю були віскі, вино, пиво. Пробував останні два - досить непогано. На деякий час ввели мене в стан глибокого сну. Хоча і недовготривалого. Незручно.

Ну яке ще пиво подавати, як не з красномовною назвою Canadian, що зварене на пивоварні Molson в Монреалі (будівлю якої ми потім проїжджали, коли добирались з аеропорта до Longueuil). Стаканчики і мішалки також з емблемою кленового листка. Канада ставала все ближче.

Через декілька годин принесли якісь горішки (чи що воно там, так і не розібрав):


І в самому кінці щось типу гарячої шаурми - рулет з телятиною та овочами:


Щоб вбити час, знайшов квебекський фільм Monsieur Lazhar, який я давно хотів подивитись. Дуже сподобався. Недарма його номінували на Оскар 2012 в категорії Найкращий іншомовний фільм. В фільмі зачіпається  імігрантська тематика  - йдеться про історію алжирського біженця в Канаді.

Отак ми долетіли. Незадовго до посадки нам роздали митні декларації, де потрібно було вказати, чи ми не перевищили норми на ввезення в Канаду алкоголю, табаку, подарунків, грошей. Їх потрібно віддати на митниці при реєстрації.

Знову літак прибув завчасно - по приземленню ще деякий час нас не випускали. Через перепади тиску при заході на посадку (літак летів десь на висоті 12 км) в мене страшенно боліли вуха. Під час зниження майже нічого не чув. Вже тільки через кілька хвилин на землі, все ніби нормалізувалось, хоча в вухах все ще прострілювало (навіть через пару днів відчував певний дискомфорт).

В Монреалі було близько 12:30 дня, в Україні - 7:30 вечора. Так минуло наших 34 години без сну. Оскільки літак летів на захід, то можна сказати, що ми ніби повертались в часі в минуле і  таким чином помолодшали на 7 годин.

В аеропорту Монреаля якось не було часу робити фотографій, тому немає що показати. Далі буде тільки текст. Без картинок.

Спочатку стали в загальну чергу на реєстрацію прибулих пасажирів. Людей було багато, але багато було і працівників митниці. Після цього пішли забирати наш багаж. За вказівниками знаходимо приміщення з конвеєрами, по яких катаються наші речі. На моніторі шукаємо інформацію, на якому саме конвеєрі наші сумки. Завдяки червоному скотчу, який ми наклеїли по боках, ми швидко їх знайшли.

Далі проходимо на вихід - напис Sortie. Десь по дорозі нас знову перевіряють і направляють у відділ для роботи з імігрантами. Там дівчина-митник складає ще одну декларацію на наші речі, які ми ввозимо. Розбиває все на категорії, наприклад, vêtements, effets personnels, livres, ordinateur portable, appareil photo, bijoux і з наших слів записує їх приблизу вартість. Уточнює, чи ми не ввозимо грошей, алкоголю та цигарок понад норми. Після цього урочисто перекреслює канадську візу в українському закордонному паспорті (Н-і-і-і-і-і!!!). Тепер основними документами, що будуть підтверджувати наше легальне перебування в Канаді, є Confirmation de résidence permenente (який видають в Києві в посольстві, разом з візами) та Carte de résident permenent, заяву для отримання якої пише вона ж. Через кілька тижнів ми її повинні отримати поштою. Дата перетину кордону є датою набуття нами статусу résident permenent du Canada.

Потім вона нас направляє в кімнатку навпроти - представництво Immigration-Québec. Чекаємо своєї черги - перед нами ще був один представник африканського континенту. І після нас також ціла сім"я з тих же країв. Всі вільно розмовляють французькою. В чому ми їм поки що програємо.

Жінка в  Immigration-Québec привітала нас з прибуттям, коротко пояснила нам необхідний демарш для здобуття потрібних документів і призначила зустріч в представництві  Immigration-Québec по місцю проживання. Похвалила за непогане володіння французькою, побажала успіхів і на цьому ми розпрощались. Вся процедура оформлення в аеропорту зайняла десь 1.5 години.

Виходимо з валізами в зал очікування, де нас уже чекає наша подруга, доблесна працівниця компанії Bell, яка не пошкодувала свого вільного часу і прийшла нас зустріти. Вона нам допомагає знайти таксі, яке тут знаходиться зразу біля виходу (потрібно шукати стрілочки Taxi). Там стоїть дядько, який приймає виклик і підбирає нам машину, куди б помістилось все наше добро. Подруга пояснює водію, куди саме їхати, оскільки перебуваючи в легкому шоці від інтенсивного франкомовного середовища, ми не дуже активно їй в цьому допомагаємо. В таксі зразу вмикається лічильник, який показує вартість в доларах. Десь на 50 доларах серце трохи завмирає. Але ми готові їхати далі. Трохи покружлявши по кварталу, нарешті знаходимо своє нове житло. На лічильнику близько 65 доларів, розраховуємось, витягуємо сумки. ВСЕ. Нарешті вся ця подорож закінчилась. Можна з полегшеням зітхнути.

Нас зустрічають наші друзі, тутешні представники одеської землі, які допомогли нам зняти цю квартиру. За що ми їм дуже вдячні - вони позбавили нас головного болю, пов"язаного з пошуком тимчасового житла та надокучливими переїздами. Знайомимось з хазяїном будинку, паном Анатолієм, також імігрантом. Квартира нам дуже сподобалась, тільки недавно зроблено ремонт. Все працює, все дуже зручно.

Але довго квартирою не любувались - наші друзі нас запросили до столу, на обід в нашу честь )). Посиділи, поговорили, заспокоїлись... Потім вони ж нас повезли по магазинах: за продуктами та всякими домашніми дрібницями. Для новоприбулих, першим таким маркетом, який потрібно відвідати, можна назвати Dollarama - на перший час там можна купити все, що потрібно: посуд, всякі речі для дому, навіть щось поїсти. І все це по ціні в кілька доларів. Перший наш рахунок вийшов на 135 CAD.

По приїзду додому ще всі разом попробували квебекського пива, багато говорили... Але втома давала про себе знати. Хотілось спати. Та головне тут протриматись хоча б до 11 години вечора. Інакше процес звикання до нового часового режиму може затягнутись. То ж близько 11 я відключився. Таким чином наш найдовший, але при цьому напевно найприємніший день в житті, тривав приблизно 44 години без сну. Сон був міцний, на серці спокійно, тривожні думки кудись зникли. Завтра ми прокинемось в новому житті.

2 коментарі:

  1. А що не так з твоїм Екскьюзе-муа? Акцент чи вони у вас вже так не говорять?

    ВідповістиВидалити
  2. Акцент. Але наш акцент не найгірнший. Почуєш колись як іспанофони говорять - це взагалі не схоже на французьку. Для них звук "r" ще важче дається, як нам.

    ВідповістиВидалити