Переліт. Ч 1: Бориспіль

Все почалось ще зранку в день відльоту. Прокинулись десь в 9 годині. На обличчях у всіх жалібний вигляд, навіть у самого трохи підщемлювало. Але настрій, особливо в країнупокидаючих, був в цілому позитивний. Не в Гондурас же їдем.

В останній раз переважили всі сумки:
- ручна поклажа - не більше 8 кг на кожного;
- по дві сумки - не більше 23 кг кожна.
Одну сумку на 23 кг можна було брати безкоштовно, за іншу треба буде доплатити 80 доларів.
Також взяли сумку з ноутбуком, яка була як ніколи важкою, напхана під зав"язку книжками та документами, жіночу сумочку (вибирали побільшу, щоб також забити всім чим можна), плюс сумку з документами для мене (крім документів там також були книжки). В окремому пакеті ще була подушка-рогалик, її дозволяється нести в руках з собою. На шиї фотоапарат. В аеропорту Франкфурта ще додався пакет з алкоголем, куплений в Duty Free. В літаках ми зразу вирізнялись - в кожній руці по сумці, ще й якісь пакети тягнем.

Останній день в Україні пройшов швидко, закінчившись сімейним застіллям з побажаннями якнайшвидше заробити мільйон. А якщо щось - то гайда назад "ми завжди будем раді", "Дякую, вже краще ви до нас..."

Настав вечір - пора в дорогу. До Борисполя приїхали десь в 2 годині ночі. Дорога в аеропорт трохи дивна - було тільки два вказівники, що вона веде саме до Борисполя. То ж їхали по пам"яті нашого родича, який колись тут вже проїжджав. Нарешті знайшли новий термінал F, з якого ми відлітаємо:

Тепер потрібно знайти возики для наших сумок. Їх, як мені сказали, ніде не видають - бачите десь на вулиці на стоянці  вільний - він ваш. Тож завантаживши все добро на два нічийних візка, прямуємо до дверей з написом Відліт:

Зразу справа (на фотографії - зліва) є контрольні ваги, де ми ще раз зважили сумки. Пару сумок переукомплектували. Там же, вздовж стіни, можна попросити, щоб сумки перемотали плівкою. Так буде більше гарантії, що їх "випадково" не відкриють. Одна сумка коштує 30 грн (ручну поклажу не замотуємо )) ).

Поверх сумок ми ще наклеїли полоски червоного скотчу, щоб їх простіше можна було ідентифікувати на конвеєрі в аеропорту Монреаля. Ось так виглядав наш багаж (позаду ще один такий самий візок з двома сумками):

Наш виліт в 5.35 ранку з Борисполя літаком Lufthansa, близько 3 годин летіти до аеропорту в Франкфурті, там тригодинне очікування на літак перевізника Air Canada, який за 8 годин повинен нас транспортувати вже до самого Монреаля.  Квитки ми замовляли через МОМ - Міжнародну організацію з міграції (близько 1600 $ за два). Максимум за тиждень квитки потрібно було викупити особисто з їхнього офісу в Києві. Там же нам дали папірець, в якому було написано, що в 3.30 біля вікна  Lufthansa нас буде очікувати представник МОМ, щоб дати якісь інструкції. Але напевно в таку рань йому було ліньки прокидатись, і прочекавши його майже годину, ми пішли реєструватись на рейс. І ще, до реєстрації, у віконці перевізника  Lufthansa  потрібно оплатити додаткову сумку багажу - по 80 $ в гривні.

На екранах дивимось коли починається реєстрація і номери стійок, до яких потрібно підійти:

З усіх можливих місць, нам нагадують, що скоро Євро 2012:

При реєстрації показуємо квитки, талони на додатковий багаж, і говоримо "Па-па" нашим речам - побачимось в Канаді!

Після цього етапу прощаємось з родичами, які наш проводжали - плачемо, обнімаємось, стаємо на ескалатор і інтенсивно махаємо руками "Бувайте! Все буде добре!" Принаймні ми на це сподіваємось. Попереду митний контроль. Український. Тут у нас сталась цікава історія. Після того, як ми познімали паски, роззулись і пройшли рамку (забув телефон витягнути з кармана, він постійно пікав), нашу ручну поклажу просвітили і "знайшли" там в коробочці золото - цепочка, хрестик, обручка і сережки. Митник, молодий хлопець років 25, довго крутив коробочку в руках, після чого говорить:
- Чому не задекларували? Ювелірні вироби вартістю більше 200 євро потрібно декларувати.
- Але нас двоє, а там явно менше 200 євро.
- Ну не знаю, - кличе "старшого", хлопця, що стояв поруч, - що робити? Не хочуть декларувати...
"Старший" типу за нас:
- Правильно, нащо вам ті проблеми? Дайте щось людині і проходьте...
Ми стоїмо, нічого не збираючись давати, говоримо, що у виробів менша ціна, ніж яку треба декларувати, молодий мнеться, обертаючи "наживу" в руках, знову звертається до досвідченішого:
- То що робити?
Той до нас:
- Та дайте щось людині і все...
Ми:
- Добре, тоді покличте старшого зміни, нехай він роз"яснить.
Після цього, махнувши рукою, нас відпустили.

Ось так, ми нарешті пройшли всі формальності, наостанок ще раз відчувши приємні сторони спілкування з "нашим братом", і всілись чекати посадки на свій рейс, до якого залишалось не так уже і багато. Зал очікування в Борисполі в терміналі F досить непоганий. Все нове, комфортні шкіряні крісла.

За вікном вже почало розвиднюватись. Ще кілька хвилин, і ми стаємо в чергу до літака AirBus A321, що з швидкістю близько 840 км/год наближатиме нас до заповітної мети.