Східноєвропейське походження не гарантувало нічого хорошого для імігрантів, які проживали в Канаді в 1914 році. Коли розпочалась Перша світова війна, десятки тисяч таких імігрантів були зарештовані і ув"язнені у спеціальних таборах, яких було більше 20. Найперший такий центр з"явився саме в Монреалі 13 серпня 1914 року, як заявляє Українсько-канадська асоція з громадянських свобод (Association ukraino-canadienne des libertés civiles).
Протягом двадцяти років українські імігранти встановлювали за свій рахунок пам"ятні дощечки на місцях ув"язнення своїх предків.
З 24 місць, де утримували українців, тільки Монреаль відмовився встановлювати пам"ятний знак. Незважаючи на численні звернення, влада не дає дозволу на встановлення такої дощечки навпроти мерії на місці, де ув"язнені очікували на відправлення до інших куточків Канади.
"Подія, що завдала лиха цим людям, не стосується мерії. Це справа канадського уряду. Тому заходи із вшанування пам"яті повинні проводитись у співпраці із федеральним урядом", пояснює речник мерії Жак-Ален Лавали (Jacques-Alain Lavallée).
Але Отава, яка заявляє, що вже висловила свої вибачення і відзначила декілька врочистих заходів, відправляє організаторів до влади міста. "Ми спілкувались з федеральним урядом і там нам сказали, що це місце зараз належить місту Монреаль і нам потрібно узгоджувати свої дії з ними", говорить Любомир Луцюк (Lubomyr Luciuk), директор Українсько-канадської асоціації громадянських свобод, професор політичної географії в Королівському військовому коледжі Канади в м. Кінґстон, Онтаріо (Collège militaire royal du Canada, CMR).
Будівлю вже давно зруйнували. Тільки одне єдине фото, що передане нащадкам імігрантів одним із охоронців, засвідчує існування цієї в"язниці. Немає офіційних даних, але дослідники оцінюють, що близько 8500 "іноземних ворогів", як їх тоді називали, пройшло через Монреаль, з них 5 000 були українцями.
"Більшість ув"язнених були монреальцями, зарештованими в Монреалі. Це частина історії міста. Як вони можуть заявляти протилежне?", обурюється пан Лючук. Місто "не має своїм обов"язком вшановувати на своїй території всі події, які відбувалися в житті тих чи інших своїх громадян", заявляє речник, пан Лавали.
Надія
Любомир Луцюк не відступає і сподівається, що Монреаль змінить свою думку. Він заявляє, що ця подія є дуже значимою, оскільки йдеться про "перше застосування Закону про військовий стан задля ув"язнення українців. І востаннє його використовували саме в Квебеку".
Перша меморіальна дошка була встановлена в 1994 році в Кінґстоні, в другому таборі, що з"явився зразу після монреальського. В Квебеку одну з дощечок було встановлено у військовому манежі в Бопорі (Beauport), підвал якого слугував в"язницею для сотень українців. Ще одну було встановлено на військовій базі у Валькартьї (Valcartier), де також утримували в"язнів. І остання встановлена знаходиться в Спіріт Лейк (Spirit Lake), в чащі лісів Абітібі, куди направлялись тисячі ув"язнених.
Протягом двадцяти років українські імігранти встановлювали за свій рахунок пам"ятні дощечки на місцях ув"язнення своїх предків.
З 24 місць, де утримували українців, тільки Монреаль відмовився встановлювати пам"ятний знак. Незважаючи на численні звернення, влада не дає дозволу на встановлення такої дощечки навпроти мерії на місці, де ув"язнені очікували на відправлення до інших куточків Канади.
"Подія, що завдала лиха цим людям, не стосується мерії. Це справа канадського уряду. Тому заходи із вшанування пам"яті повинні проводитись у співпраці із федеральним урядом", пояснює речник мерії Жак-Ален Лавали (Jacques-Alain Lavallée).
Але Отава, яка заявляє, що вже висловила свої вибачення і відзначила декілька врочистих заходів, відправляє організаторів до влади міста. "Ми спілкувались з федеральним урядом і там нам сказали, що це місце зараз належить місту Монреаль і нам потрібно узгоджувати свої дії з ними", говорить Любомир Луцюк (Lubomyr Luciuk), директор Українсько-канадської асоціації громадянських свобод, професор політичної географії в Королівському військовому коледжі Канади в м. Кінґстон, Онтаріо (Collège militaire royal du Canada, CMR).
Будівлю вже давно зруйнували. Тільки одне єдине фото, що передане нащадкам імігрантів одним із охоронців, засвідчує існування цієї в"язниці. Немає офіційних даних, але дослідники оцінюють, що близько 8500 "іноземних ворогів", як їх тоді називали, пройшло через Монреаль, з них 5 000 були українцями.
"Більшість ув"язнених були монреальцями, зарештованими в Монреалі. Це частина історії міста. Як вони можуть заявляти протилежне?", обурюється пан Лючук. Місто "не має своїм обов"язком вшановувати на своїй території всі події, які відбувалися в житті тих чи інших своїх громадян", заявляє речник, пан Лавали.
Надія
Любомир Луцюк не відступає і сподівається, що Монреаль змінить свою думку. Він заявляє, що ця подія є дуже значимою, оскільки йдеться про "перше застосування Закону про військовий стан задля ув"язнення українців. І востаннє його використовували саме в Квебеку".
Перша меморіальна дошка була встановлена в 1994 році в Кінґстоні, в другому таборі, що з"явився зразу після монреальського. В Квебеку одну з дощечок було встановлено у військовому манежі в Бопорі (Beauport), підвал якого слугував в"язницею для сотень українців. Ще одну було встановлено на військовій базі у Валькартьї (Valcartier), де також утримували в"язнів. І остання встановлена знаходиться в Спіріт Лейк (Spirit Lake), в чащі лісів Абітібі, куди направлялись тисячі ув"язнених.
Я зазвичай пишу, коли згадую - проф. Луцюк, здається так його імя правильно. Є гарна книжка в твердомій обкладинці L'Histoire de les Ukrainiaennes au Quebec там багато статистики, фото, данних.
ВідповістиВидалитиВласне не знав як правильно писати призвіще українською. Під час інтерв"ю на канадському ТБ, вловив що ніби "Лючик". А на Вікіпедії є тільки англомовна сторінка з його автобіографією...
ВидалитиВиправлю на Луцюк.