Дорога на роботу

     Короткий фотозвіт про початок буденного робочого дня, мета якого - потрапити вчасно в офіс.

     Зазвичай просинаюсь в 6.30, останнім часом дозволяю собі поспати до 6.45. Потім ще п"ять хвилин в ліжку - і вперед: вмитись, підігріти сніданок, скласти ланч-бокс на обід. Щоб нормально доїхати, то на Лонґийській станції метро мені потрібно бути о восьмій годині. Тому якщо йду пішком, то дорога до метро забирає 20 - 30 хвилин, на велосипеді - 10 хвилин і на автобусі - 9 хвилин. Відповідно з дому виходжу в 7.40 - 7.55. Автобуси їздять чітко по графіку, тому краще не пропускати, бо наступного прийдеться чекати близько 20 хвилин, в залежності від розкладу на маршруті. А це вже світить спізненням на роботу. Коли почав працювати, то добирався в основному на велосипеді, тільки коли дощ, то йшов пішки, щоб велосипед не намокав цілий день:

   
     Вже тільки з початку нового місяця придбав проїзний і тепер користують автобусами. Крутити педалі вже ліньки. Але фотозвіт буде про велосипедно-пішохідний варіант дороги.

     Просто навпроти нашого будинку стоїть кам"яна багатоповерхівка, біля неї ж автобусні зупинки. Тому в плані транспорту повезло - з автобуса зразу потрапляєш до себе в апартаменти. На фото, на ліхтарі, видно політичний агітплакат в період минулих виборів до парламенту. Як я уже писав, період виборів проходить дуже стримано - ніхто не обклеює своїми мордами парадні та стіни будинків. Гігантських і беззмістовних плакатів типу "Ми зорали 100 гектар пашні та засіяли все полуницями. Галасуй за нас!" тут також не було.

     Трохи далі по дорозі побудовані нові шестиповерхові кондо, що знаходяться біля поля для гольфу. Вигляд з вікон має бути красивий:

     Недавно на цій частині дороги зробили новий асфальт. Зауважу, що всі тротуари  - бетонні. Ніколи ще не бачив асфальтових. Тут дорога йде на спуск, тому на велосипеді її проїжджаю дуже швидко.

     Перехрестя Tiffin і бульвару Desaulnier - вже видно початок велосипедної доріжки, яка відокремлена від проїжджої частини розміткою. Можна не боятись машин.

     Проїжджаю біля якоїсь школи:

     По дорозі загалом два коледжі і дві школи. Під"їжджаю до перехрестя Tiffin і Riverside, тут потрібно звернути направо, велосипедна доріжка закінчується, вірніше продовжується, але в інший бік. Нам туди зараз непотрібно. На перехресті знаходиться фаст-фуд SubWay, а зліва - англомовний публічний коледж Champlain Regional College:

     Повертаю направо - по лівій стороні стоять нові триповерхові кондо. Вже видно міст Жака Картьє, за яким знаходиться станція метро.

     До моста вже зовсім близько. Дорогу перетинає автобус - в Лонґиї вони з бордовою полоскою знизу.

На мосту ведуться ремонті роботи:

     
     Обережно - поліцейські. Не порушувати - їхати по правій стороні, без навушників, дорогу перетинати на зелене світло.

     Ну ось нарешті приїхали. Це стоянка для велосипедів біля станції метро.

     Тут я і залишаю на цілий день свого друга. На фото небагато велосипедів, але вдень стоянка заповнена, тому потрібно добре запам"ятати місце, куди ставиш, щоб потім не шукати.

     Біля метро також є станція соціальної велосипедної мережі BIXI.

     Чорна скляна вежа - це нова філія Університета Шербрук, завдяки якій станція метро має довгу назву  Longueuil - Université-de-Sherbrooke:

      Крім станції метро, тут також знаходиться одна з кінцевих автобусних зупинок м. Лонґий - Terminus Longueuil. Це дуже великий комплекс з багатьма перонами. Саме всередині цього комплексу знаходиться вхід в метро.

     Заходжу всередину. Тут багато різних фаст-фудів, де можна щось перекусити.

     Люди, що стоять біля вікон, чекають на відправлення свого автобусу. Зверху над кожним проходом є електронне табло, де вказано час відправлення найближчих двох рейсів. Виходити і чекати на вулиці заборонено. Таку станцію я бачив поки що тільки в Лонґий.

     Зверху висять інформаційні плакати, де вказано куди потрібно прямувати, щоб знайти свій маршрут. Чоловік в помаранчевій футболці роздає безкоштовні щоденні газети 24, трохи далі стоять такі ж, але в зелених футболках, які роздають газету Métro. Статті в них одинакові за тематикою, але беру обидві. В метро є трохи часу, щоб перечитати останні новини.

     Тепер потрібно купити квитки. Роблю це в автоматі, де можна розрахуватись як карткою, так і готівкою. Можна також купити в білетерів, які знаходяться в скляних кіосках:

     Проїзд в одну сторону коштує 3 долари. Якщо брати одразу два квитки, то буде 5.50. Але то тільки в Монреалі. Тут, в Лонґий, такі квитки не дійсні. Для початку система купівлі трохи складна, але потім звикаєш і робиш це дуже швидко:

     Проходжу через турнікети:

    Чекаю на метро. Людей зранку багато. Але такої "затятої" київської давки немає. Поїзди їздять часто, вагонів багато, всі встигають. Інтервал руху - близько 5 - 10 хвилин.

     Літом ще були вільні місця, але восени зранку мені ще не вдавалось присісти.

     Через одну станцію виходжу, на Berri-UQàM. Зранку до цієї станції добираюсь за 6 хвилин - саме стільки часу потрібно, щоб доїхати на метро з Лонґий в центр Монреаля.

      Berri-UQàM  - це вузлова станція, на якій можна пересіти на жовту, помаранчеву або зелену гілки. Мені потрібно пересісти на помаранчеву гілку в напрямку Montmorency, в напрямку м. Лаваль. Піднімаюсь сходами нагору, шукаю вказівник на мій напрямок:

     Вказівники різняться за кольором, що відповідає кольору гілки метро. Підписані кінцеві станції, щоб можна зорієнтуватись, в якому напрямку потрібно рухатись. Напис Sortie вказує на вихід з підземки.

     Отакими бетонними лабіринтами пробираюсь до своєї гілки. Тут ще завжди грає якийсь вуличний музикант.

     Ескалатором піднімаюсь вище на один рівень. На сходах всі притискаються до правої сторони, залишаючи ліву вільною. По ній пробігають ті, хто дуже спішить і кого не влаштовує швидкість ескалатора.

     Добрався до рівня зеленої гілки, але мені потрібно ще на рівень вище. Дивлюсь на вказівники: Côte-Vertu  - наліво, Montmorency - направо. Ще раз піднятись по сходах.

   
     Ну нарешті, добрався. Вся ця біганина займає близько 3 хвилин.

     Тепер залишається ще почекати на потяг. Жовті стрілки на підлозі вказують, де будуть знаходитись двері вагона. Ставати потрібно по боках від великої стрілки, щоб люди могли вийти з потяга.

     По боках є декілька лавок, можна присісти. Але вони є не на всіх станціях. Також на деяких станціях, на протилежному пероні повішені плазмову монітори, на яких показують короткі ролики з новинами та рекламою. Також там вказується час до прибуття наступного потяга, та до наступного після нього.

     Повезло - зміг присісти. Можна спокійно почитати газету та пофотографувати людей, поки ніхто не бачить.

     Станція Crémazie, наступна буде Sauvé, на якій мені потрібно вийти.

У вагоні залишилось вже зовсім мало народу.

     Приїхав - дорога з станції Berri-UQàM до станції Sauvé займає десь 14 хвилин.

     Тут красива станція:

     Вигляд на перони з висоти переходу.

     Знову ескалаторами нагору:

     Турнікети, кіоск білетера. Тут же можна попросити карту Монреаля, яку вони дають безкоштовно. На ній позначені всі маршрути автобусів та метро.

     Автомати для купівлі квитків. Тут я купляю пару за 5.50 і використовую їх для поїздок із станцій Монреаля. Великий автомат для купівлі квитків та поповнення проїзної картки, маленький - тільки для поповнення проїзного.

     Вибрався нарешті з метро. Тут на вулиці також є BIXI, стоянка для велосипедів. Проїжджає великий монреальський автобус - синій, із жовто-синіми стрілочками позаду.

 
     Але я вирішую пройтись пішком. Офіс знаходиться недалеко, в двадцяти хвилинах. Зранку хочеться розім"ятись. По дорозі знаходяться такі маленькі будинки:

 

     Вулиця достатньо зелена.

     Трохи далі починаються двоповерхові кондо.

     Ще далі стоїть 5-ти поверхівка - апогей радянського цивільного будівництва.

     Далі по курсу тільки такі стандартні кондо:

     Крім великих вулиць, в Монреалі є багато таких маленьких провулків. Якщо габарити дозволяють, то по ним можна їздити навіть на машині.

     Сміттєвоз і клумби з квітами:

     Власне, майже прийшов. Ще кілька кварталів - і я в своєму офісі, що знаходиться в районі перехрестя вулиці Fleury та авеню Christophe Colombe. По прямій від нашого будинку в Лонґиї, до офісу в Монреалі майже 14 кілометрів, які я долаю в середньому за 1 годину і 10 хвилин.

     Найулюбленіша пора в робочому режимі - обід. В хорошу погоду я виходжу поїсти до шкільного бейсбольного стадіону.

     Ось на таких трибунах, серед дерев та під гарячим сонцем, я набираюсь енергії та сил, які мають мене протримати до п"ятої години вечора - кінцевої точки відліку, починаючи з якої я знову пройду весь цей шлях, тільки в зворотньому напрямку і з більшим завзяттям, оскільки на цей раз я йтиму додому.